Термiнатор-3(C) Радiй Радутний, 2:461/99. __________________________________________ Фiльм скiнчився - згасли очi розчавле-ного пресом робота-вбивцi,засланого з май-бутнього столiття; зашито до чорного мiшкаДжона Рiза - рятiвника Сари Коннор (матерiмайбутнього вождя всього людства в боро-тьбi проти роботiв); сфотографовано Сару вавтомобiлi - ця фотокартка через пiвсто-лiття й потрапить до Рiза... Раптом спа-лахнуло свiтло, й потiк людей, серед якогопереважали пiдлiтки та закоханi парочки,ринув через вузький прохiд до виходу. А надворi був вечiр, парк глушив гамiрвеликого мiста, лiхтарi не горiли й лишезорi лукаво проглядали через суцiльнесплетiння листя над головою. - Як тобi фiльм? - запитав хлопець.
- Сподобався?
Замiсть вiдповiдi дiвчина ще мiцнiше
притулилася до нього.
- Сподобався, - сказала вона по паузi. -
Але...
- Що?
- Але занадто страшний. Стiльки кровi...
- Гм... - посмiхнувся ii супутник. - Чим
страшнiше - тим цiкавiше. Хiба не так?
- I завжди так? - лукаво запитала дiвчи-
на.
- Тобто ?
- А з дiвчатами теж так? Чим страшнiша -
тим цiкавiша? Ну в тебе й смак!
- Все правильно! - вiдповiв хлопець шпич-
кою на шпичку.
- Ось, наприклад, оця особа, що вчепилася
менi в руку...
- А, так ?.. - удавано пирхнула "особа".-
Ну, по-перше, я не така вже й страшна -
сам годину тому казав, що гарна. А,по-дру-
ге, ще невiдомо,хто за кого вчепився! Ось!
Вона зi смiхом випорснула з-пiд руки
хлопця, що цiлком мирно влаштувалась на ii
талii i, раз по раз оглядаючись, побiгла
вперед, сподiваючись, що хлопець ii наздо-
жене.
Але той, очевидно, знав кращий спосiб.
- А там попереду болото ! - гукнув вiн
навздогiн. - Й гадюки водяться!
До найближчого болiтця було не менше
трьох кiлометрiв, до найближчоi гадюки й
того бiльше, але дiвчина зреагувала прави-
льно - вдавано вереснувши, кинулась на шию
супутника.
- Ой, страшно !
- А менi, думаеш, не страшно? - у тон iй
вiдповiв хлопець, вправно ii пiдхоплюючи.
- Може кинути оцей вантаж та й утекти?
- Ось я тобi кину ! - насварилась тонень-
ким пальчиком дiвчина.- Сам налякав - сам
i неси.
Хлопець клацнув зубами, пальчик миттю
сховався.
- А, то ти ще й кусаешся? Ну все, не
злiзу до самого дому. Донесеш?
- А куди я дiнусь ? - засмiявся хлопець.
- Не кидати ж, справдi, таку гарненьку
штучку посеред парку. Вкрадуть же миттю!
Алея була темна, довга й пуста, тихо ше-
лестiло листя, десь неподалiк вже починали
нiчний концерт цвiркуни та цикади, а бiля
потемнiлоi вiд часу вкопаноi в землю лаво-
чки вилiзла й рипiла на все горло здорове-
нна ропуха.
- Ти не втомився ? - дiвчина погладила
свого носiя по жорсткому волоссi. - Давай
посидимо.
Хлопець сiв, дiвчина опинилися в нього
на колiнах.
- У-у-у, навiть не захекався! - протягла
вона. - Навiть серце як билось, так i
б'еться !
Ii супутник лише посмiхнувся.
- Ти сам як той Термiнатор! - прошепотiла
дiвчина, обнiмаючи його плечi.
- Мабуть, i справдi, донiс бидо самого
дому. А...
Що вона хотiла сказати далi, так i за-
лишилось невiдомим, оскiльки...
А втiм, чи треба пояснювати, яким чином
можна на пiвсловi затулити вуста дiвчинi,
що сидить на колiнах, та ще й так, щоб во-
на залишилась задоволеною? Кому як, а менi
вiдомий лише один засiб.
- Нi, нi, не треба далi!.. -зашепотiла
вона, коли одночасно з черговим поцiлунком
вiдчула чиюсь руку пiд сорочкою. Рука зу-
пинилась.
- Не ображайся, - додала дiвчина.
- Просто ми ще так мало знайомi... Краще
розкажи щось цiкаве.
- Що ж тобi розказати? - посмiхнувся ii
супутник. - Хочеш взнати, щодiялось з
Сарою Коннор далi?
- Далi? - здивувалась дiвчина. - А хiба
це ще не все ?
- Ну що ти! Все тiльки почнаеться. Ось
послухай.
...Пiсля першоi невдачi машини - тi са-
мi машини, що захопили владу над свiтом -
опинились пеpед загpозою повного знищення.
Люди пiд проводом Джона Коннора, того са-
мого Джона Коннора,мати якого не пощастило
знищити роботам, захопили майже всi стра-
тегiчнi позициii, бази, енергостанцii та
заводи. Роботiв залишилось мало, дуже ма-
ло.
I тодi назад, в минуле, було заслано ще
одноговбивцю. Цей кiборг складався з
рiдкого металу, вiн був здатен прийняти
яку завгодно форму, мiг iмiтувати будь-яку
людину чи рiч, мiг розтектись шаром в одну
молекулу по пiдлозi й пройти крiзь густi
грати. Вiн мусив будь-якими засобами, на-
вiть цiною своеi загибелi знищити в зарод-
ку загрозу - знищи Джона Коннора.
Але Коннор - на той час вiн був практи-
чно головнокомандуючим всiма збройними си-
лами людей - передбачивши це, послав у ми-
нуле iншого кiборга - захисника...
Вiн розповiдав дiвчинi про сутичку двох
досконалих творiнь машинного розуму, про
вiдчайдушну спробу Сари Коннор змiнити ма-
йбуте, вбивши майбутнього творця новоi
кiбернетичноi технологii, про дивовижну
здатнiсть рiдкометалiчного робота вiднов-
люватись пiсля автоматноi черги, рiки на-
палмового полум'я та крижаноi купелi з
рiдкого азоту.
- Але, - оповiдач трохи презирливо пирх-
нув. - Жанр е жанр, i кiнець мае бути щас-
ливим. Новий термiнатор загинув - загинув,
розплавився i розчинився в розпеченiй пащi
ливарноi печi...
Туди ж вiдправили й робота-захисника -
вiн теж являв небезпеку для майбутнього.
- Яку? - не зрозумiла дiвчина. - Чим вiн
загрожував ?
- Самим своiм iснуванням. Адже, вивчивши
його конструкцiю, люди змогли б створити
машинний розум, що й привело б до катас-
трофи. I створити, до того ж, рокiв на
двадцять ранiше...
- I що ж далi? Люди перемогли?
- Звичайно. Справедливiсть стала ен задо-
сць...
- Тобто? - не зрозумiла дiвчина. - Що це
означае?
Хлопець посмiхнувся.
- Це давня iсторiя. В тридцятих роках в
Польщi був один кат - один на всю краiну.
От його й возили скрiзь - скрiзь, де по-
трiбнi були його послуги. А пiсля кожно-
го... гм... пiсля кожного робочого акту
цей шановний добродiй викидавсвоi бiлi
рукавички з словами: "Справедливiсть стала
ен задосць", тобто "Справедливсть перемог-
ла".
Але й на цьому iсторiя з Термiнатором
не скiнчилась...
- Он як? А що ж далi?
- Слухай.
...Машинний лад, вже агонiзуючи, зумiв
створити Всесвiтнiй Розум - найновiший,
найдосконалiший електронно-оптичний ком-
п'ютер.I вiн знайшов вихiд. Не було нiяко-
го сенсу вбивати в дитинствi Джона Коннора
- це однаково не допомогло б. Замiсть цьо-
го з'явився б новий провiдник, а якби зни-
щили й того, то ще один, i ще...
Всесвiтнiй Розум вирiшив дiяти iнакше.
I в минуле полiтiв ще один кiборг.
- Ну, цей, мабуть, теж не виконав завдан-
ня? Не вбив Сару чи Джона Коннор?
- Нi,- посмiхнувся оповiдач. - Я ж ска-
зав,що вiн мусив дiяти хитрiше. Цей кiборг
не мав страхiтливоi сили Термiнатора -
першого й неймовiрноi здатностi перевтiлю-
ватись Термiнатора - другого. Третiй був
схожим на людину - максимально схожим...
- Навiщо?
- Вiн повинен був...
- О-о-о-о! Дивiться, яка чудова парочка!
Що вдiеш - лiсопарк однаково полюбляли
й закоханi, й хулiгани. I нема нiчого див-
ного в тому,що вже через пару хвилин хлоп-
цевi довелось роздавати направо й налiво -
i, звичайно, отримувати справа та злiва, -
удари руками, ногами й навiть головою.
Нападникiв було трое, тож, на жаль, от-
римувати доводилось приблизно в два з по-
ловиною рази бiльше, а та половина не до-
ходила за адресою лише тому, що то одному,
то другому з тiеi трiйки час вiд часу до-
водилось вiдкидати вбiк дiвчину - щоб не
плуталась пiд ногами.
Але на цей раз доля виявилась бiльш
прихильною до закоханих - вiд влучного
"його-керi" в горло один з нападникiв при-
наймнi на хвилину вийшов з ладу, другий
отримав невiдомо якоi назви удар кулаком
пiд око,а третiй, спiткнувшись об хрипучо-
го на землi першого, цiлком випадково -
принаймнi такий це мало вигляд збоку -
зiткнувся носом з черевиком хлопця, а хви-
лину, потрiбну iм для поверненнядо
бiльш-менш боездатного стану, наша парочка
використала цiлком слушно, дременувши, не
розбираючи дороги, до найближчоi людяноi
вулицi.
I звичайно, дiвчина, яку хлопець провiв
до самого дому, не могла не запропонувати
йому зайти, щоб хоча б вмитися, а, можли-
во, й випити чашку чаю, а хлопець не був
би хлопцем, щоб з цього не скористатися...
Вже пiсля всього, коли заснула стомлена
першим в своему життi коханням дiвчина,
коли заснуло цiле мiсто й Мiсяць, старода-
внiй, холодний, близький i недоступний
Мiсяць наблизився до зенiту,- хлопець вий-
шов на балкон й поглянув вгору. Там сяяв
холодний супутник Землi.
- Справедливiсть стала ен задосць... -
пробурмотiв вiн.
Дiафрагми його електронно-оптичних ре-
цепторiв, чудово замаскованi пiд людськi
очi, миттю звузились, реагуючи навiть на
слабке блiдо-зелене сяйво.
"Справедливiсть стала ен задосць"... -
промовив вiн у радiодiапазонi, сповiщаючи
базу на Мiсяцi про завершення останнього,
вирiшального етапу операцii.
"ОК!" - долинула вiдповiдьчерез три
секунди, неймовiрно великий промiжок часу
для досконалого комп'ютера Термiнатора. За
час, поки радiсигнал долав вiдстань мiж
Землею та ii супутником, робот встиг обчи-
слити стратегiю своеi поведiнки на майбут-
нiй тиждень, врахувавши абсолютно все -
навiть краплю дощу розмiром 0.25367 мiлi-
метрiв, що мала втрапити через три доби в
око матерi майбутнього вождя людей - вож-
дя-зрадника, вождя-марiонетку, на яку вiн
перетвориться,почувши кодову фразу. Термi-
натор встиг навiть позгадувати минуле -
вiн навiть посмiхнувся, пригадавши, як до-
вго,цiлих 0.05694 секунди, Всесвiтнй Розум
аналiзував доцiльнiсть влаштуваня бази на
Мiсяцi й пiдтримування зв'язку з нею, вра-
ховуючи, з одного боку, небезпеку пеленгу-
вання й, з iншого, - повну нелогiчнiсть
поведiнки людства, сообливо жiночоi його
половини. Навiть вiн, Всесвiтнй Розум, ще
п'ять годин тому не змiг би передбачити,
що сьогоднi вночi дiвчина прийме в свое
лоно майбутнього слугу машинного розуму.
А Термiнатор тепер мусив оберiгати ii
вiд найменшоi небезпеки, всi шiстнадцять
рокiв три мiсяцi сiмнадцять дiб шiсть го-
дин чотири хвилини - аж до спiльноi iхньоi
смертi в полум'i одного з перших ядерних
вибухiв - перших у цiй вiйнi.
- Справедливiсть стала ен задосць...- ще
раз промовив вiн кодову фразу. Так, найви-
ща справедливiсть для людей полягае в то-
му,щоб, створивши новий розум - машинний -
зникнути, звiльнити для нього життевий
простiр. А найвища справедливiсть для
Термiнатора - виконати завдання й загину-
ти, якщо це запрограмовано...
Кiборг ще раз поглянув на Мiсяць, рiзко
обернувся й твердим кроком зайшов до
кiмнати.
__________________________________________
